Народження казкової Полі

Привіт!
Сьогодні вирішила написати про те, як саме народилася моя казкова Поля.
Попереджую, буде багааато тексту, так що готуйтесь :) 

Передісторія:
Тато мій із того типу людей, яких потрібно просто сприймати такими, як вони є. Адже інакше (боротися з його характером) - це нестерпно і в принципі неможливо:)
Він у нас і художник, і рибак. Такий от дивний тандемчик...
Працює він (коли не на рибалці) на Андріївському узвозі вже стільки років, що навіть сам не пам'ятає скільки.
Є в нього там затишне місце для продажу своїх робіт (ландшафти та архітектура, мальовані аквареллю на березовій корі, яку він сам збирає і обробляє, до речі; обереги з ароматними травами, уквітчані узорами з козаків-горіхів, звабниць-квасольок, котигорошків-горошків, курчаток-кукурудзякок :) та ще маса якої сувенірної продукції...
Скільки себе пам'ятаю, тато приходив додому з новою історією: то він знайшов якусь старовинну монетку, сховану в ущелині дивакуватої брусківки, з якоюсь особливою секретністю вкладав в альбомчик до інших монеток і обіцяв подарувати їх мені, коли я підросту; то якийсь актор у нього придбав картину; то він обмінявся автографами з кимось зі спортсменів. Особливо він пишається історією про П'єра Рішара, якому він подарував картину і підписав на ній "П'єру Рішару від Стаса на шару". Коли актору переклали підпис, той усміхнувся і виставив великий палець на знак поцінування цього жарта. Тато й досі згадує цей випадок.
Були історії, коли я, потрапивши до якоїсь нової знайомої людини в гості, випадково помічала на стінах татові картинки. Так, це дивувало - такий збіг! і було приємно :)
І саме завдяки, напевно, татові я почала малювати на продаж туди ж, на Андріївський.
Першу свою роботу на продаж я намалювала в 11 років. Як зараз пам'ятаю, то була картинка на українську тематику, пейзаж - берізка на крутому березі річечки. Ну звичайно ж, на березовій корі. Вже тоді я не шукала легкого шляху :)))
Об'єктивно оцінити вже не можу, але впевнена, що там було багааато недоліків (дитина ж малювала!), проте, картину тато продав в перший же тиждень. І заробила я 5$. Аж ціленних 5 доларів!!!
Це був 1994 рік. І за ці гроші можна було придбати велосипед. Але я, як справжня дівчинка, у якої горять очі в присутності красуньок Барбі на поличках, придбала ляльку :) Ще довго я собі це згадувала і давала подумки ковпняка за те, що не обрала велосипед :)
Відчувши смак до грошей і слави :)))) (всі ж дорослі нахвалювали за такі старання творити і заробляти самостійно), я почала періодично малювати. Малювала пейзажі, робила обереги. Більше за все боялась, щоб хоббі не переросло в роботу, яка б могла остогиднути... Адже коли творчість перетворюється на суцільну комерцію, це прямо таки смєрть для мене.
Потрібно у всьому знаходити баланс...
Хоч я і творила, та часу для повноцінної віддачі було надто мало.. Навчання, навчання, навчання... Робота, робота, робота... Звісно ж я не припиняла. Малювала, робила листівки, старалась якось індивідуально підійти до упаковки подарунку, навіть казочки та віршики писала для особливих мені людей...
А якось рука сама почала виводити кучеряві спіральки волоссячка дивакуватої дівчинки з непропорційно великими очима, зміщеною посмішкою і чудернацькими мереживами довколишнього антуражу... В голові всі такі чернеточки були розфарбовані в яскраві вбрання, кольори та відтінки. Волосся однозначно в уяві малювалось руденьке.
Виношувала я цю ідею довго. Може й більше, ніж 9 місяців)))
Але одного літнього дня, коли спека нещадно давила своїми пекучими обіймами, сидячи в затінку, я таки намальовала її. Ту, що давно була в уяві. Руденьку. Бешкетливу. Життєрадісну.
Так і народилась Поля. Але спочатку вона носила ім'я - Руденька Дівчинка.
Я розуміла, що вона ще не досконала і тому вирішила для себе перенести на папір всі ті ідеї, що літали ніжними метеликами в голові. І таким чином створити ідеальну Полю... Практику, знаєте, ще ніхто не відміняв)
Одного осіннього дня під час зборів на День Народження сонячної дівчинки Софійки, взявши білесеньке вузеньке полотно, я намалювала другу кольорову Полю, яку теж ще, ох як, треба було коригувати...
На жаль, фотографії цієї Полі в мене немає. Може й на краще :)
Дуже вірю, що вона радує свою хазяйку і понині.
Мама Софійки, Нюта, вподобала картинку і відчула почуття, з якими я творила це дивакувате дівчисько-шкодернятко. Пам'ятаю як вона роздивлялась Дівчисько і ТАААК приємно було бачити задоволення в її оченятах. Дякую, Нютику, ти мене дуже надихнула цим :)
Після цієї історії Анютка замовила мені 3 картинки з цієї серії про Полю в подарунок для знайомих. Моє перше замовлення на Польку :)
На мій подив, коли я побачила фотокартки маленької принцеси, для якої мала створити подаруночок у вигляді картинок з Полькою, іменинниця виявилась неймовірно схожою на мою героїню. А ім'я іменинниці - Поля :)
І саме через подібність до цієї дівчинки мій персонаж отримав таке ім'я.

Ось така довга та детальна історія народження моєї Поліандри :)

Нижче зображені саме ці три Полі, які були створені на замовлення:

Мушу зізнатися, що мені завжди важко розлучатись зі своїми Дівчатками. Вони, справді, мені як діточки. Але, як мудра мама, я розумію, що настає час відлітати з гніздечка :) Тим паче, як правило, я знаю в які руки їх віддаю :)
Летіть, мої маленькі, грійте душі і серця вашим новим мамам, друзям, діточкам та даруйте Добро їх домівкам :)
Всім МИРУ та ДОБРА!