Жив-був Олівець.. Частина 6

На ранок Олівець прокинувся від незвично гучного гомону своїх друзів - Фарб та Фломастерів.

- Це просто неподобство! 
- ТАК лишати не можна!
- Тут навіть нічого і обговорювати!!!
Олівець від сорому зажмурив очі... Він стільки витратив аркушів паперу на свої спогади, зовсім забувши про інших… Лише зараз він про це подумав. Певно всі невдоволені, що він зовсім не залишив чистих листочків для них… Як незручно. І соромно.
Але ж за свої вчинки завжди потрібно відповідати, отож Олівець вистрибнув зі склянки щоб вибачитись перед друзями. 
- Вибачте, - промовив тоненьким голоском Олівець, - що не залишив вам паперу, мені дуже соромно, що я подумав лише про себе…
- Що? Ти про що? - здивувався Блакитний Фломастер.
- Олівець, ми всі в захваті від твоєї роботи! Нам не шкода паперу, адже його призначення саме таке – показувати всю велич Малюнку! – сказала Синя Фарба.
- Але ж ви всі були обурені. Я чув, що ви казали… «неподобство, не можна так лишати"…
- Ну ти і чудило! Ми всі були обурені лише тим, що ти не покликав нас, щоб завершити твою роботу, - вигукнув Зелений Фломастер.
- Як можна було залишити таку красу не закінченою, не розфарбованою? Адже всі-всі гарні спогади без виключення завжди кольорові! – пояснив Оранжевий Фломастер. 
– Я зараз же розфарбую всі картинки!
Олівець сором’язливо посміхнувся, він був здивований, але задоволений, що друзі підтримали його.
І тут робота закипіла… Всі Фломастери і Фарби хутенько розмалювали величезну купу паперу, що охайно лежала на краю стола. 
Працювали всі без виключення, спогади виявились яскравими і живими, такими, як їх бачив Олівець.
Ось Поля бігає по квітучому полю, тримаючи в обіймах бешкетливого кота, наспівує якусь чудернацьку пісеньку і насолоджується кожною миттю, кожним подихом, кожним танцем вітра з піщинками, кожним промінчиком лагідного сонечка...

*****************************************************

На утро Карандаш проснулся, услышав непривычный шум, это его друзья, Краски и Фломастеры, громко что-то обсуждали.

- Это просто безобразие!

- Так оставлять нельзя!

- Здесь нечего и обсуждать!!!
Карандаш от стыда зажмурился... Он столько истратил листков бумаги на свои воспоминания, совсем забыв о других... Лишь сейчас он подумал об этом. Наверное, все недовольны тем, что он не оставил ни одного чистого листочка для них... Як неловко. И стыдно.
Но за свои поступки нужно отвечать, поэтому Карандаш выпрыгнул со стакана чтобы извиниться перед друзьями.
- Извините, - промолвил тоненьким голоском Карандашик, - что не оставил вам бумаги, мне очень стыдно, что думал я только о себе...
- Что? Ты о чем? - удивился Голубой Фломастер.
- Карандаш, мы все в восторге от твоей работы! Нам вовсе не жаль бумаги, ведь ее предназначение именно такое- изображать все величие Рисунка! - сказала Синяя Краска.
- Но вы же все были так возмущены! Я слышал как вы говорили... "безобразие, так оставлять нельзя..."

- Ну ты и чудак! Мы все были возмущены только тем, что ты не позвал нас для завершения твоей работы, - воскликнул Зеленый Фломастер.
- Как можно было оставить такую красоту не законченной, не разрисованной? Ведь все хорошие воспоминания без исключения всегда цветные! - объяснил Оранжевый Фломастер. - Я сейчас же разукрашу все картинки!
Карандаш смущенно улыбнулся, он был удивлен, но доволен, что друзья поддержали его.
И тут работа закипела... Все Фломастеры и Краски быстро разукрасили огромную стопку бумаги, аккуратно лежащую на краю стола.
Работали все без исключения, воспоминания оказались яркими и живыми, такими, как их видел Карандаш.
Вот Поля бежит по цветущему полю, обнимая непоседу кота, напевая какую-то милую песенку и наслаждаясь каждым мгновеньем, каждым вздохом, каждым танцем ветра с песчинками, каждым лучиком ласкового солнышка...